КОМУНАЛЬНЕ НЕКОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО "КОТЕЛЕВСЬКА ЛІКАРНЯ ПЛАНОВОГО ЛІКУВАННЯ" КОТЕЛЕВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ

Ви завітали на сайт мережі закладів охорони здоров'я Полтавської області

ХВОРИХ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ НЕ ПОТРІБНО БОЯТИСЯ І ЗНЕВАЖАТИ

Будь-яка хвороба впливає на становище людини у суспільстві. Ставлення до хворих на туберкульоз було неоднозначним у всі часи. Навіть у сучасному суспільстві спостерігається побоювання і відчуження стосовно таких хворих. У Вавилонських «Законах Хаммурапі» (1760 р. до н. е.) зафіксовано право на розлучення з жінкою, хворою на туберкульоз. Давньоіндійські Закони Ману забороняли одружуватися з такою жінкою. Гіппократ писав про «фтизис» (давньогрецька назва туберкульозу) як про найпоширенішу хворобу свого часу (V ст. до н. е.). На той час, практично кожен випадок захворювання мав смертельний фінал. І тому великий лікар радив колегам… не приходити до хворих на сухоти, щоб кожна наступна смерть пацієнта не псувала репутацію. Так писав, той чиїм ім’ям присягаються медики століттями.

На щастя, з часом відбулася еволюція медичної етики, професійного обов’язку. Наукові пошуки і небайдужість лікарів століттями працювали на успіхи у діагностуванні, лікуванні і подоланні туберкульозу. Але як щодо зміни становища хворих на туберкульоз у суспільстві?

З кінця ХІХ стосовно туберкульозу існувала подвійна мораль. З одного боку, сухоти вважали хворобою романтиків і митців, символом витонченості, оскільки серед тих, кого вразила недуга, було дуже багато відомих, талановитих людей (Франц Кафка, Антон Чехов, Гі де Мопассан, Оноре де Бальзак, Леся Українка, Роберт Стівенсон, лорд Байрон, Вальтер Скотт, Фредерік Шопен, Ніколо Паганіні, Сімон Болівар, Людовік ХІІІ, Карл ІХ, Олександр Белл, Андерс Цельсій, Барух Спіноза, Еммануїл Кант, Сара Бернар та ін.). Вважали, що саме туберкульоз «дарує» особливу чуттєвість, пристрасність, загадкову меланхолійність і творчий потенціал.

Що ж ми спостерігаємо сьогодні, у ХХІ столітті? Хворіють і нетитуловані, малозабезпечені соціальні прошарки, і багаті та знамениті. Але низький соціальний статус більшості хворих на туберкульоз (вихідці з місць позбавлення волі, безхатченки, біженці, мігранти тощо) не сприяє уважному чи, принаймні, співчутливому ставленню.

Соціологи неодноразово проводили різні тематичні опитування з метою з’ясування ставлення до проблеми туберкульозу. І як виявилося, у суспільстві побутує ціла низка хибних стереотипів. Наприклад, «будь-яка людина може захворіти на туберкульоз», «туберкульоз — це хвороба, що ушкоджує тільки легені», «людина може бути заражена туберкульозом, але при цьому не бути хворою, тобто виглядати абсолютно здоровою і вести повноцінне життя», «сьогодні немає ліків, які могли б повністю вилікувати туберкульоз», «туберкульоз не лікується, а заліковується», «людина, яка хвора на туберкульоз, завжди небезпечна для інших», «туберкульоз краще лікувати народними методами», «туберкульоз — смертельне захворювання».

Від цих стереотипів страждають і хворі на туберкульоз, і пересічні громадяни. Якщо людина випадково десь підхоплює інфекцію і починає хворіти, оточення, роботодавці починають уникати її як смертельну загрозу, підозрювати у причетності до соціального «дна» (наприклад, у знайомствах з колишніми ув’язненими і т. п.). Тобто замість того, щоб підвищити свою обізнаність із проблемою, займатися профілактикою і дотримуватися елементарних правил безпеки, щоб уникнути захворювання, люди дослухаються до спотворених уявлень. Ніби знову якась середньовічність повертається.

Всі ніби ігнорують факти, що туберкульоз у більшості випадків — хвороба виліковна, а хворий, який сумлінно лікується у фахівців і приймає протитуберкульозні препарати, незабаром перестає бути джерелом інфекції (в середньому — через 1,5–2 міс від початку лікування).

Хворі на туберкульоз потребують розуміння, толерантного ставлення і підтримки суспільства, а не ігнорування і зневаги. Закриваючи очі на загрозу, можна не побачити шляхів її подолання.

Коментарі зачинено.